Kyiv Music Labs

Сергій Вілка: “I can and I want. Why not?”

фото Ігор Снісаренко

Чим відрізняється академічна музика від популярної? Чому в сучасній системі освіти композитор помер, а панки із задоволенням приходять на концерти contemporary music?

Kyiv Music Labs поспілкувалися з композитором Сергієм Вілкою і вже знають відповіді на ці запитання. Також попереджаємо: в матеріалі повно спойлерів на авторський концерт композитора “Monochrome Music”.

Про елітарність академічної музики

Потрібно враховувати той факт, що колись не існувало популярної, джазової музики, року та електроніки в сучасному розумінні. Нічого цього не було. Існувала та музика, яку ми звикли називати класичною. І зважаючи на певні матеріальні обставини, вона справді була елітарною, не всім доступною. Крім того, всі твори можна було почути інколи лише один раз, на концерті, оскільки не було фізичної можливості їх тиражувати. Тому квитки на концерти купували, щоб мати можливість ще раз послухати певний твір. Світ музики назавжди змінився із зародженням індустрії звукозапису та масової музики.

Я дотримуюсь тієї думки, що класична музика змушує слухача підтягнутись до її рівня, а популярна навпаки – спускається до рівня слухача. Таким чином відбувається деградація публіки.

Перш за все я намагаюсь не брати участі в проектах, які б не тягнули публіку до себе. Хороша і погана музика є в різних стилях та  напрямках. Я зараз працюю, напевно, в одному з небагатьох проектів неакадемічної, неджазової, неекспериментальної музики, в якому мені цікаво, і це мені приносить задоволення як виконавцю. Мені здається, що ця музика виховує публіку і робить це щиро.

Як популярна музика впливає на академічну творчість

Я з дитинства багато слухав джазу. І це на мене вплинуло так, що я не замикаюсь лише на академічній традиції виконання .

Скоріше академічна освіта дозволяє мені якісно розкриватися в інших музичних жанрах. Я не думаю, що є зворотній зв’язок.

У своїх творах я намагаюсь зробити щось нове насамперед для себе, чого я досі поки не робив. Скажімо, експериментувати з якимось саундом, з різними техніками композиції. “Зрозумілі” для публіки речі я писав задовго до того, як почав грати в Pianoбой. Я не вважаю, що це на мене якось вплинуло. Часом знайомі кажуть, мовляв “ти написав недавно такі тональні твори, це певно пов’язано з твоєю роботою?” Ні, люди, ви певно забули, що я завжди писав як і умовно “авангардні агресивні” твори, так і твори пов’язані з гармонією. Я не замикаюсь на чомусь. Так склалось, що останнім часом публіка чує мої твори, грубо кажучи, пов’язані з ярликами тональності, модальності, тобто певної лінійної прив’язки до звуковисотності, але, знову ж таки, це не пов’язано з моєю роботою в групі.

19222819_10207213351371294_8216808001346588170_o

Про композиторство

Перш за все, потрібно мати ЩО сказати, сформулювати свій меседж, донести його до слухача,а вже тоді публіка тебе сприймає.

Я вважаю, що композиція – це ідея, а все решта – tools – засоби для її втілення. Музична мова  –  це теж опція, і вона може змінюватись з кожним твором і бути абсолютно вільною. Скажімо, сьогодні я можу написати твір в “до-мажорі, який ніколи не настане”, а завтра я напишу шумову партитуру і не відчуватиму дискомфорту в переході від модальної до музики, неприв’язаної до звуковисотності.

Я не хочу себе в чомусь обмежувати. Адже мене як композитора визначає те, як я працюю з матеріалом в рамках одного конкретного твору.

Про фідбек

Він важливий, бо це, насамперед, моральна сатисфакція. Він залежить від людей, які його висловлюють: колеги-музиканти, друзі, пересічні слухачі. І дуже добре, коли ти маєш палітру цих фідбеків. Це не стає моїм орієнтиром у подальшій роботі, але свідчить про те, що мій меседж досяг різної слухацької аудиторії, різних типів людей. Це чудово, коли просто робиш свою роботу, і вона знаходить відгук.

Принципи роботи

Я прибічник практичного підходу до написання твору, тобто чітко сформульована ідея сама підказує методи для її втілення.

Часто кажуть «не можеш – не пиши». У мене навпаки  «можеш писати – пиши».

Раніше, весь мій творчий процес полягав в тому, що я намагався сісти і написати твір повністю від початку до кінця. Проте цей метод швидко вичерпав себе, і я змінив свій підхід до процесу композиції. У мене тривалий передкомпозиційний період, тобто більша частина музики готова ще до того, як я починаю її фіксувати. Раніше ці процеси відбувалися паралельно. Наразі я більше працюю над ідеєю, над концепцією, над технологічним втіленням, а потім уже починається процес фіксації. Адже ідея сама в собі містить все необхідне для її втілення.

Я ніколи не змушу себе прокинутись о сьомій ранку задля того, щоб вистраждати і написати 30 тактів. This is b-u-l-l-s-h-i-t, скажу я на це.

Часом, я помічаю, що іноді мені подобається писати тиху музику. Ось зараз, коли я розмовляю тихіше (переходить на шепіт – С.Н.), це змушує тебе прислухатися. Коли я пишу тиху музику, мені видається, що в мене більше шансів бути почутим. Бо в гучній музиці вухо швидко пристосовується, і сприймає лише суцільний недиференційований потік фактури та нерегламентованих звуків. Тихий нюанс примушує прислухатись. Можна швидко втомитися від такої пильності, але задача композитора керувати увагою слухача.

Авангардні панки

Я часто зустрічаюсь і спілкуюсьз людьми немузичної тусовки, які приходять на концерти сучасної музики і сприймають її зі щирою радістю відкриття нового. В таких людей не «замулені» вуха, нема естетичних стереотипів, упереджень.

Ще колись, коли я грав у Nostri Temporis, стався показовий випадок. Це був  концерт з творівДжачінтоШелсіу Спілці композиторів. Я виходжу на сцену і бачу студентів, професорів. Зробивши неповний оберт голови, помічаю неформалів, панків… Я не очікував їх там побачити. Для мене це було естетичним відкриттям.

Чому академічні музиканти не люблять сучасної музики

Це частково пов’язано із нинішньою системою музичної освіти. Класико-романтичний репертуар, на якому базується навчальний процес, дає хорошу школу та базу, але він не розвиває мислення до сучасного рівня світосприйняття. Ось з десятирічок, наприклад, дуже часто виходять вже технічно сформовані музиканти з абсолютно порожньою головою. В дитинстві я часто чув, що класична музика померла зі смертю Шостаковича. Для багатьох музикантівдосі так і є! Для них є дивним факт існування живого композитора. Для цієї системи освіти композитор це той, що вже помер.

Музика – це не відрізок, як в геометрії, це вектор, направлений вперед. Звісно, нам потрібно стартувати від найдавнішої музики, яку ми зможемо виконати. Є багато класних творів, написаних давно, але вони звучать свіжо. Я вважаю, що необов’язково мати факультет історично-інформованого виконавства, щоб її грати. Не потрібно прикриватися обставинами, що ми не маємо тих голосів, тієї школи… Це дуже стійка та зручна позиція, щоб не виконувати старовинну музику та й сучасну разом з нею. Школу можна запозичити, можна поїхати на майстер-класи, можна навчитися, адже зараз ми маємо достатньо ресурсів та можливостей для цього.

885344_10200260402111908_870246493_o

Від дитячого біг-бенду до contemporary flute

У моїй родині ми багато слухали джаз. Це музика, яка разом із класичною постійно в нас звучала. А ще, яп’ять років грав у дитячому біг-бенді на флейті. Спочатку тато писав мені імпровізації, пізніше я вже сам намагався це робити. В училищі я одразу «підсів» на музику ХХ століття, іотримував від цього нереальне задоволення. Я завжди хотів, щоб флейта звучала нетипово та прагнув розвивати межі свого інструмента. Ще в училищні роки я грав твори неоригінального репертуару, наприклад, Скрипковий концерт Хачатуряна, в консерваторії – каприси Паганіні. Мені це було в кайф, тому що я хотів розвиватися.

На першому курсі консерваторії, вже на першому місяці навчаннямені дали виконувати п’єсу Володимира Рунчака. Я відчув і зрозумів технічні складнощі, проте я був мотивованийі хотів їх здолати. Мені було що доводити. Так я почав набувати досвіду у виконанні розширених технік на флейті, почав грати у NostriTemporis, і в певний момент зрозумів, що зайняв нішу contemporary flute в Києві. З одного боку, це моя перевага, бо “треба щось модернове заграти? – покличте Сергія Вілку, він у цьому фахівець”. Мінус в тому, що багато музикантів думають, що окрім авангарду я більше нічого не вмію грати, що в класичній музиці я –“invalide”.

Якось я грав конкурс в один з оркестрів. Це було одне з небагатьох прослуховувань, де не потрібно було обов’язково грати концерт Моцарта, за це їм треба подякувати. Тож я підготував першу частину одного з наших репертуарних концертів і твір британського композитора Яна Кларка «Велика подорож потягом» для флейти соло. В цьому творі він використовує багато розширених технік: мультифоніки, гру зі співом та інші. Заради його виконання я опанував перманентне дихання. Після прослуховування мені сказали щось на кшталт «ви гарний соліст, от і лишайтесь з тим». В Академії часто зіштовхувався з подібним ставленням: “граєш сучасну музику – то грай собі, а в класичну не потикайся. ”Мало хто замислюється над тим, що виконання contemporary music, як не дивно, навпаки сприяє глибшому розумінню класичного репертуару. Завдяки “контемпоральному” досвіду я ретельніше ставлюсь до деталей, якими рясно насичені сучасні партитури. Не кажучи вже про такі речі, як штрихи, артикуляція, фразування. Парадокс, але робота над такими дрібницями займає більшу частину навчального процесу в консерваторіях. Але ж це в тексті вже написано!

Monochrome Music”. Спойлери та поради

Всі твори, окрім “Світла Північного Сонця” – прем’єри. “Монохромна музика”– абсолютна, “Біла Колискова”–прем’єра версії для віолончелі та струнних. Перш за все, мені самому цікаво цю музику почути. “Біла колискова” у своєму первісному варіанті був написаний для Sed Contra Ensemble на фестиваль «Українська весна» у Познані. Це не музичний фестиваль. Відповідно, я мав написати твір максимально зрозумілий для широкої публіки. Це було питання певних компромісів, тому що мені довелося писати простіше, аніж зазвичай. Я спробував перетворити проблему на свою перевагу і написав твір винятково зі звуків гами до-мажор, який щоразу підходитиме, але ніколи не настане. Також це була ідея на використання певного складу: скрипка соло і квінтет шенбергівського складу: флейта, кларнет, інша скрипка, віолончель і фортепіано. По суті – мікро- чи нано-оркестр з солістом. Це інструментальна арія, твір з мелодією. Своєрідна відповідь на закиди, що я не можу написати нічого мелодійного. Згодом, віолончеліст Віктор Рекало, кльовий чувак, між іншим, попросив переробити «Колискову» для віолончелі та струнного оркестру. Так і народилась ця транскрипція. Це сучасний твір, в якому засобами оркестровки підкреслюється монотембровість та монохромність звукових можливостей струнних інструментів.

“Монохромна музика” планувалась як конкурсний твір, але в мене почався гастрольний тур і я його відклав, дописавши лише на початку 2017 року. Чому монохромна? Тому що я використовую єдиний технічний прийом звучання струнних, все інше  – його відтінки.

“MonochromeMusic” – мій перший авторський концерт як композитора. Яне хотів, аби він складався з камерної музики, і прагнув більшого масштабу.

Я не сприймаю цю подію як якийсь етап чи підсумок своєї творчості. Якщо I can and I want, то why not?.. Існують люди, які цікавляться моєю творчістю, навіть отримують від неї задоволення. Я це дуже поважаю. Але я не маю установки подобатись публіці, саме тому на концерті звучатимуть контрастні твори: медитативна ладова музика і певний структурований організований “нойз”, з елементами спектралізму.

На концерті я порадив би забути про телефон, що розряджається чи необхідність негайно комусь відповісти в месенджері. Перед концертом заповільніть темп свого дня, адже внаслідок кліпового мислення наше життя пробігає як у калейдоскопі, і довгі твори є проблемою для нашого сприйняття. Не забувайте дихати повільно, уникати гучних звуків, щоб повністю зосередитись на тиші і відчути задоволення від почутих найменших деталей в музиці на концерті.

Довідка:

Сергій Вілка (нар. 1987). Співзасновник Sed Contra Ensemble, флейтист гурту Pianoбой. Народився в Донецьку в родині музикантів. Закінчив Донецьке музичне училище як флейтист. Випускник Національної музичної академії України по класу флейти С. О. Неугоднікова та по класу композиції
Є. Ф. Станковича. У
2012 році взяв участь у програмі International Artist Residency в якості composer-in-residence (м. Друскінінкай, Литва). Брав участь у майстер-класах композиторів Йоганеса Шольхорна (Johannes Schoellhorn) та Єжи Карновича (Jerzy Kornowicz). Твори Сергія Вілки виконують у США, Австрії, Польщі, Литві, Вірменії та Росії.

Текст: Стас Невмержицький

Фото: Ігор Снісаренко, інші – з соцмереж