Kyiv Music Labs

Ярослав Нудик: «Наш новий альбом – це пташка, яка літала десь у нас в голові, всередині, вона добивалась, чекала виходу – от ми її і випустили»

Ярослав Нудик_99 (2)

Український гурт «Піккардійська терція» напередодні свого 25-річчя презентував новий альбом «Лети…», платівка стала п’ятнадцятою у дискографії колективу. Вокаліст гурту Ярослав Нудик розповів про значення альбому, майбутні тури та 25-річний спільний музичний досвід.

Настя: Я Вас вітаю з такою важливою датою, як святкуватимете 25-річчя гурту?

Ярослав Нудик: У цьому році будемо святкувати нетрадиційно, справа в тому, що свої уродини ми відзначаємо переважно 24 вересня, відлік ведемо саме від цього дня у 1992 році. Цього року у нас трошки плани змінилися і ми розпочнемо святкувати свій ювілей в Києві – 30 вересня в Палаці «Україна». А у рідному Львові на сцені відсвяткуємо свій день народження аж у грудні – після туру Східною Україною та гастролей по США і Канаді.

Н: А концертну програму вже склали?

Я.Н.: Концертну програму склали, вона буде базуватись на новому альбомі, який називається «Лети…» і, звичайно, буде десяток пісень, з якими ми починали свою діяльність, за які нас люблять і яким ми вже належим.

Н: Озираючись на 25 років назад, чи хотіли б Ви щось змінити і дати творчі поради тільки починаючому колективу?

Я.Н.: Я думаю, що є дві поради, першу Ви зрозумієте згодом, якщо протримаєтесь кілька років як гурт: живучи у колективі, давати один одному право на помилку, навчитись вибачати один одному. Без цього не один колектив і не одна сім’я ще не втримались. Через те я ототожнюю ці два поняття: сім’я і колектив. Вони мусять бути монолітними і повинні розуміти один одного, але головним чином пробачати один одному. Ну це вже така порада, якщо Ви протримаєтесь разом, а на початку треба розібратись в тому, для чого Ви це робите, навіщо Вам спільна справа – і це стосується не тільки музичного колективу, а й будь-якої роботи, яким би фахом Ви не займались. Потрібно змусити себе полюбити свою роботу назавжди, думати, що без неї Вам просто не жити.

Н: За 25 років Ваш склад майже не змінювався, це справжня чоловіча дружба чи міцний творчий союз?

Я.Н.:Я думаю, що міцний творчий союз, тому що одного разу ми пробували щось міняти, співати трошки в іншому жанрі, і ми зрозуміли, що стиль а капела, як жоден інший, дозволяє відчути плече один одного. Це таке моральне відчуття, наче ти стоїш без одягу і абсолютно нема чим прикритись, є ти і твій голос. А також  на тебе лягає відповідальність за весь колективі, і якщо ти схибиш, то підставиш інших людей, це допомагає постійно триматись в тонусі.

8ZZ_4926

Н: А чи виникають конфліктні ситуації і як Ви їх вирішуєте?

Я.Н.:  Повторюся: ми даємо один одному право на помилку. Конфліктні ситуації, звичайно, є, тому що ми шість однакових людей і кожен зі своїм характером, кожен має свій настрій, який впливає на настрій інших. Чогось виняткового я не можу сказати, наші конфлікти нічим не відрізняються від тих, що відбуваються у середньо статистичної сім’ї.

Н: Як можете охарактеризувати новий альбом і чим будете дивувати слухачів?

Я.Н.: Новий альбом називається «Лети…» і його можна охарактеризувати за назвою. Останніх п’ять років ми, в силу певних обставин і подій, мали дуже багато гастрольної роботи і причому у місцях, у які було не дуже приємно їхати, а це було потрібно. Ці роки ми працюємо як на фронті, тобто ми абсолютно не слухаємось якихось своїх побажань, а їдемо туди, де нас потребують люди, де нас реально чекають і необхідна наша моральна підтримка, і я щасливий з того, що вона дає дуже великі плоди. Я зараз говорю завуальовано, але думаю, що ви розумієте, про що. Після наших виступів люди реально підіймались з інвалідного візка, остання наша зустріч була з молодим лейтенантом, який не подавав знаки рухомого життя, а тільки кліпав очима, на День Незалежності ми зустріли його і він сказав, що піднявся завдяки нам. Пізніше, коли вже все більш-менш заспокоїлось, коли ми самі поїздили по Україні і зрозуміли людей, чим вони дихають, ми, відверто кажучи, заспокоїлись. Останній рік ми вирішили виплеснути всі свої емоції та сили на новий альбом, який назвали «Лети…» – та пташка літала десь у нас в голові, всередині, вона добивалась, чекала виходу, от ми її і випустили. Цей альбом абсолютно ні до чого не зобов’язує, це вільний птах, пісні, на яких виростали покоління ще до нас, і ми вирішили зробити їх по-новому і дати їм нове життя і новий політ.

Н: А які пісні увійшли в альбом?

Я.Н.: Дві пісні Володимира Івасюка, одна пісня Миколи Мозгового, одна пісня Андрія Панчишина, одна пісня Богдана Весоловського, одна пісня Андрія «Кузьми» Кузьменка… Це люди, які творили до і під час «Піккардійської Терції», на музиці цих авторів ми як колектив зростали. Це такий своєрідний реквієм, цих всіх авторів вже нема серед нас, але я би не ставив на цьому акцент, я би ставив його на тому, що їхні пісні продовжують жити. Також у альбом увійшли нові авторські пісні.

Н: Ви багато гастролюєте за кордоном, чи відрізняється аудиторія від української?

Я.Н.: Не відрізняється. Але я можу виокремити один момент, це коли ми виступали перед китайською аудиторією в Сінгапурі, то нас попередили, що китайцям не притаманно голосно аплодувати. Але після концерту посол України у Сінгапурі підійшов до нас і каже: «Ви знаєте, я тут вже 10 років, і я ще жодного разу не бачив таких бурхливих китайців», – так що, в принципі, нічим не відрізняється. Є пісня, яку доносиш і є настрій, який доносиш, якщо ти це робиш щиро, дивлячись людям в очі, даючи їм знак, що ти їх нічим не дуриш, то яким може бути результат? Тільки позитивним! І існує зворотній зв’язок, але його має зробити артист, а не глядач. Артист повинен виховувати глядача, а не навпаки.

Tercija_2

Н: А чи є вже плани на майбутнє, що робитимете після презентації альбому?

Я.Н.: Я думаю, що новий альбом задав  девіз, з яким ми будемо летіти далі, а який континент буде наступним, не знаю. У нас ніколи не було браку репертуару. Я хочу запевнити всіх наших слухачів, що на наступний альбом не прийдеться чекати п’ять років.

Н: Зараз спостерігається тенденція популяризації сучасної української музики, як Ви можете оцінити її стан, яких виконавців слухаєте?

Я.Н.: Стан музики у нас набагато кращий, ніж ми уявляємо. Я дуже люблю про це говорити і акцентувати на тому, що у нас немає жодних проблем з талантами, музикою, авторами, виконавцями, креативними людьми, які працюють у сфері музики. Вся справа в тому, що у кожної музики є свій поціновувач і не можна судити її критерієм масовості. Я постійно бачу у Львові афіші популярних виконавців, які збирають аншлаги, але не хочу акцентувати на цьому увагу. Я краще розповім про креативні ідеї. Наприклад, хочу відзначити перший рік чудового фестивалю класичної музики у Львові з назвою МоцАрт. Він має всі шанси розвинутись до дуже серйозних масштабів, на це є шалений попит. Якщо у нас  і є проблема, то вона полягає в тому, що музиканти підлаштовуються під смаки людей. Люди не слухають іншу музику, тому що їм її не пропонують, і я хочу звернутись до всіх артистів, працівників культури: ми повинні презентувати людям різну музику, а вони вже будуть самі обирати, залежно від свого смаку та інтелекту. Наприклад, класична музика збирає у Європі повні зали, і люди купують абонементи. В Швейцарії кожне село має свій невеличкий концертний зал, де грають бароко, кожна хата має абонемент на рік вперед. Коли ми приїжджаємо у Швейцарію, нам кажуть, що люди звикли слухати бароко, а у нас зовсім інша музика. Ми виходимо на сцену, зал приблизно на 400 місць, а в ньому переважно люди похилого віку, ми, чесно кажучи, жахаємось, адже у нас нічого іншого немає, ніж ми співаємо. І треба було потім бачити, як бабуся на візку намагалася танцювати рок-н-рол, і ми ж їй не дали бароко, ми дали їй те, що вміємо співати.

Н: А які поради можете дати починаючим колективам, як записати 15 альбомів і відсвяткувати 25-річний ювілей?

Я.Н.: Як записати 15 альбомів – я не знаю, відверто кажу, це з Божою допомогою і не від нас залежить. Це дуже індивідуальне запитання, це проблема, але якщо Ви щось зробите і не будете знати, що робити далі, телефонуйте мені, я не психолог, але можу вам дати кілька порад по факту. А ситуація в українській музиці не є панічною, я би навіть сказав навпаки – дуже втішною.

jaroslav-nudik-nash-noviy-albom-tse-ptashka

Н: Чи подобається вам у Києві, з чим асоціюється місто?

Я.Н.: Я сьогодні спіймав себе на думці, що воно для мене завелике. До речі, дуже багато людей їдуть до Києва не тільки заради перспектив, роботи, за матеріальними здобутками, а їдуть тому що тут більше можливостей. Можливо я б по-іншому говорив, якби мені було 20, можливо мені б хотілось того двіжняка, хоча зараз мені його вистачає і у Львові.

Текст: Анастасія Приходько, для Kyiv Music Labs 

Фото: Олександр Зубко