Kyiv Music Labs

Катя Гапочка: «Жити тут і зараз»

GAPOCHKA 3

Цілеспрямована і динамічна, волелюбна і відверта – такою є Катя Гапочка. Відійшовши від рокової хвилі, вона поринула в електронну музику. Результат цього експерименту – альбом “Лови мої слова”, презентація якого відбудеться 17 травня у клубі Atlas. За тиждень до цієї ключової у житті гурту ГАПОЧКА події Kyiv Music Labs поспілкувались із його солісткою. З перших хвилин нашої розмови співачка без вагань почала розповідати про власні погляди на стан української музичної індустрії, про власні захоплення та сподівання. 

Kyiv Music Labs: Розкажи про процес створення останнього альбому. Як довго готували і записували матеріал?

Катя Гапочка: Вся робота над альбомом була зроблена за 2 роки. Все мало бути швидше, але, як відомо, був Майдан, і цей процес трошки затягнувся. Крім того, ми неочікувано для себе видали “Електроакустику”. Після Lviv Acoustic Fest вирішили, що було б непогано записати матеріал, який ми там грали. Записали, нам сподобалось, і ми видали п’ять треків “Електроакустики”. Потім поїхали в тур. Тож на перший план вийшла “Електроакустика”. Впродовж року з’явився додатковий матеріал, і вийшов повноцінний альбом.

Допомагав нам у цьому Олексій Gorchitza. До нього ми звернулися, тому що у нас змінився напрямок – ми стали більш електронні, а він розуміється на цьому. Перший трек зробив Юра Хусточка. І цей трек є більш роковим, ближчим до нашого старого настрою. Мені подобається, що все склалося в якусь одну атмосферу, навіть з тим, що перший трек відрізняється від інших. 

KML: Всі говорять про новий музичний стиль Гапочки. Був якийсь переламний момент у житті, який підштовхнув до кардинальної зміни звучання?

К.Г.: Звісно, всі зміни, які відбуваються в музиці і житті, пов’язані із внутрішнім станом. Раніше мене притягувала і захоплювала інша музика – більш важка та дещо агресивна. Потім все змінилося. Ти поринаєш у світ музики, починаєш більше слухати і розумієш, що в резонансі з тобою звучить щось інше. Ти вже не можеш виконувати музику свого першого альбому. Починаєш відчувати по-іншому. Твоє резонування переходить на якусь іншу лінію, інший напрямок.

Зміну стилю я називаю експериментом. Я почала себе інакше внутрішньо відчувати і потрапила в іншу атмосферу. Мені просто було б некомфортно знову грати рок. Це була б просто не я. Тому вихід останнього альбому – це відкриття мене. Він пережитий мною, всі пісні є накопиченням емоцій. Мені тут ні за що не соромно.

GAPOCHKA CD

KML: Назва останнього альбому “Лови мої слова”. Які вони, ці слова? Який основний меседж ви відправляєте у простір?

К.Г.: Головний меседж – це можливості, які ти кожного дня отримуєш і не завжди їх використовуєш. Треба жити тут і зараз, максимально робити те, що можеш, що відчуваєш і хочеш. Всі можливості даються, аби тільки ти діяв. Такий у мене меседж. Головні слова ти можеш сказати, а можеш не сказати. З моєї точки зору краще сказати, аніж мовчати.

KML: Чи є у твоїх планах створення музичної колаборації? Адже подібний досвід у Гапочки вже існує.

К.Г.: Скажімо так, це вже в роботі.

KML: Тобто розкривати таємницю не хочеш?

Не те щоб не хочу… Я, можливо, трошки забобонна… В принципі в роботі вже є матеріали, які я роблю з одним музикантом. Мені хочеться зробити це максимально ідеально. Початковий крок є, але ще треба довести все до того стану, коли мені буде подобатись аранжування і трек загалом.

KML: А можеш загалом охарактеризувати цей досвід співпраці? Тому що тут можуть виникати неспівпадіння з баченням іншої людини.

У спілкуванні між українськими гуртами є певні бар’єри. Ми недостатньо відкриті. Зараз це змінюється, але все ще немає такого теплого, щирого відношення. Завжди є якась боротьба і конкуренція. З одного боку, це добре, але з іншого, коли ці бар’єри знімаються, ти намагаєшся зрозуміти думку іншого і розширюєш власні кордони. Над цим я зараз працюю, аби співпраця з різними музикантами була максимально відкрита і рухала музику, яка не прикріплена до якогось формату. Для мене це пошук, який мені особисто надає естетичну насолоду.

KML: Гапочка відома слухачеві близько 7 років. За цей час вам вдалося “освоїтись” в музичній індустрії?

К.Г.: У нас є якийсь статус, легенда, пов’язана зі мною. Я почуваю себе комфортно у цьому. Ми перебороли перші три роки, потім 5, далі буде 8…

KML: Це як у шлюбі…

К.Г.: Так, це як у шлюбі. Кожен раз іде зрив. Таке було рік тому. Я знала, що ми закінчимо альбом, але здавалося, що після цього перестанемо грати. Втім, коли ти хочеш зійти зі шляху, це значить, що треба продовжувати йти вперед. Адже те, що ти робиш, дійсно чогось варте. Зараз я прийшла до такого розуміння. Все ж таки різні негативні думки в момент, коли йде війна, все руйнується, дуже тиснуть на мозок. Тому треба знайти правильний підхід, правильний настрій, щоб іти далі. Бо що ще корисного ти можеш зробити?

KML: Що ти думаєш про сьогоднішній стан української музичної індустрії? Що змінилося останнім часом, а з чим все ще існують труднощі?

К.Г.: Раніше, коли ми починали, звучала попса, яку крутили по телевізору, і андерграунд, куди зараховували метал, рок… Середньої ланки, де були інді-гурти, не було. Хтось примикав до поп-стилю і робив формат, хтось жорстко поринав в андерграунд. Таке у мене складалося враження.

За 2014 рік з’явилося багато позитивних моментів. Нарешті виникла “поміркована” музична ланка, люди, які це слухають, інтелектуали, які починають розбиратись у сучасній українській музиці та цінувати її. З’являються гурти, журнали, портали, які підтримують такий стан речей, заохочують людей до підтримання цього стану. Не скажу, що у нас між усіма є контакт. Він тільки налагоджується. Коли зникне безглузда конкуренція і всі зрозуміють, що варто просто бути самими собою, ми вийдемо на інший рівень.

GAPOCHKA 2

З останніми подіями в країні люди прокинулись. Значить, все не просто так. Майдан і все те, що ми переживаємо, – все не дарма. З’являється слухач, публіка, люди, яких приємно бачити на концерті, які дійсно підтримують, співають з тобою, розуміють, про що ти говориш, намагаються в це проникнути і змінити себе.

KML: В одному інтерв’ю ти сказала, що “гурт Гапочка ніколи не був комерційним проектом”. Однак кардинальні зміни, що відбулись у звучанні та образі колективу легко можуть забезпечити комерційний успіх, тобі так не здається?

К.Г.: Комерція, у моєму баченні, пов’язана з форматом. До форматності ми ніколи не прагнули. Робили те, що відчували. Якщо це підходило під формат – добре. Якісь пісні взагалі під нього підлаштувати неможливо. З цієї точки зору я не бачу тут комерції.

Новий стиль – це образи, які ми просто побачили, захотіли втілити. Це все відбувається досить хаотично у нашому гурті. Все було зроблено вчасно. Мозаїка склалася. Мені, до речі, це подобається. Коли все вірно, ти це відчуваєш. Не було такого, щоб зі мною сиділи продюсери чи менеджери, які казали, що робити.

KML: Ти намагаєшся дослухатися до свого внутрішнього голосу, ловити знаки в житті, щоб усе потім співпало?

К.Г.: Так. Це дуже важливо. Інтуїція у жінок взагалі підвищена, а у творчих людей – тим паче. Багато речей я відчуваю, багато що мені сниться. Певні події у своєму житті, ще до їх реалізації, я вже бачила уві сні. Це існує. Чому? Я не хочу шукати відповідей. Можливо, це якась особлива чутливість.

KML: Як у магістра музики, не можу не запитати: як тобі здається, чому українське суспільство так неохоче впускає класику у своє життя? Як можна органічно вписати її у наше сьогодення?

К.Г.: Скажу на рахунок бандури. (Катя закінчила Консерваторію по класу бандури – прим. автора) Мене завжди питали, чому бандуру не можна зробити популярною? Однак небагато є поціновувачів звуку бандури, прихильників минулого, дум, усієї цієї традиції. Хоча завжди є якісь групи людей, які це будуть цінувати. При цьому, мені здається, бандура все ж таки потребує камерного простору.

Щодо самої класики… Був період, коли класика була на першому місці. Зараз новий етап. І ніколи не буде так, як було у минулому. Можливо, щось буде модернізуватися, будуть якось змішуватись стилі. Це відбувається вже зараз.

Не впевнена, що людина, яка зайде в Консерваторію на якийсь класичний концерт, де будуть грати сучасні твори, все зрозуміє. Її треба дуже довго готувати до цього, вербально з нею спілкуватися.

Чого б мені хотілось? Я чула, що в Ісландії у школах є ціла програма з розвитку ритміки і музичних здібностей. Не обов’язково, щоб ти став музикантом. Це просто дає інший розвиток. Ти по-іншому починаєш усе розуміти. Не знаю, чи повернуло б це людей до класики, але це б змінило світ на краще. Всі негативні ситуації відбуваються від того, що людина невпевнена у собі. А музика все ж таки розширює людину зсередини – і вона відкривається. Якщо б таку програму запровадили в Україні, було б як мінімум не погано.

KML: Ти хотіла б зіграти із симфонічним оркестром?

К.Г.: У мене колись були такі думки, але я зараз знаходжусь трохи в іншому напрямку. Мені цікаво у ньому все дослідити. Потім, можливо, я повернусь до тієї ідеї, стану дорослішою… Для гри із симфонічним оркестром треба мати якийсь статус і розуміння, повагу до внутрішньої могутності подібної співпраці. Я поки що не відчуваю такого прагнення. Можливо, воно з’явиться років через п’ять. Поки що у мене інші бажання. Скоріше за все, після електроніки мені захочеться просто акустики. Не виключаю якогось кантрі.

KML: Як ти пишеш пісні?

К.Г.: Насправді, у мене немає рецепту. Це питання завжди мене саму мучить. Дуже важко відповісти, як це відбувається. Напевно, впливають якісь події, які тебе чіпляють. Буває, тебе так зачепить, що ти відчуваєш: “у тобі гачок”. Поки цей гачок не витягнеш, поки не народиться пісня, ти будеш дуже довго ходити “підвішеним”. І, як правило, коли вже знаходиш його, то витягаєш швидко, безболісно. 15-20 хвилин – і пісня готова. Це найкращий варіант. Якщо ти дуже довго цей гачок витягаєш, то можеш себе “поранити”.

Але бувають такі стани, коли тебе нічого не чіпляє. Тут теж є проблема. Буває таке, що півроку нічого не пишу. Раніше я дуже переймалася. Тепер же – просто відпускаю. Знаю, що коли воно прийде, то прийде. Головне – кожен день працювати над цим. Хоча б подумати над розвиванням старої пісні або просто пограти якісь гармонії, познімати щось. Кожен день ти стикаєшся з музикою. І в якийсь момент певні заготовки починають складатись у мозаїку. Особливо, якщо це пісня, в якій багато гармоній. Такі, як правило, у мене готуються довго. Наприклад, пісня “Зникаю” була написана досить швидко, але гармонічні складові допрацьовувались раніше, ніж сама пісня.

KML: Що першим виникає: слова чи музика? 

К.Г.: Я завжди відштовхуюсь від мелодії. У мене буває таке, що я можу передавати подію чи якийсь стан через мелодію. Мені навіть інколи не важливо, в якій гармонії. Можу написати в одній, гітарист зіграє її в зовсім іншій…але мелодія завжди залишається одна. У цьому я гнучка. В мелодію я намагаюсь максимально вкласти свій стан.

KML: Чи несе митець якусь особливу відповідальність за те, що він створює?

К.Г.: Звісно, це відповідальність. Вона залежить від популярності. Чим популярніший виконавець, тим більше у нього прихильників, які, дивлячись на нього, починають діяти так, як він. Я це навіть на собі відчуваю. Особливо, коли спілкуюся з фанами. Тому треба розуміти, що ти несеш своєю творчістю.

GAPOCHKA 1

KML: Буває таке, що ти втомлюєшся від музики?

К.Г.: Від слухання – так. Часом буває так, що мені хочеться бути один на один із собою. Тоді я люблю тишу або звуки землі. Це буває не часто, але це в мені є. Для мене, напевно, буде найгіршою в’язницею, якщо мене закинуть в будинок, де постійно гратиме музика, і я не зможу звідти вийти. Можливо, я два тижні протримаюся, але потім, мені здається, я втрачу глузд.

KML: Ти довгий час професійно грала у шахи. Як у тобі поєднується раціональність і романтичність? 

К.Г.: Це війна. (Сміється) Я не знаю, як вони поєднуються. В принципі вони вже, напевно, знайшли якусь домовленість між собою. Але інколи між ними йде дискусія всередині мене. Тому що логіка спонукає діяти за правилами, а творчість все-таки іноді їх порушує. Чому люди стають творчими? Вони виходять за якісь рамки, бар’єри, бачать ситуацію з іншої сторони.

KML: Але ти схильна до самокритики?

К.Г.: Так, звісно.

KML: Ти вбачаєш у цьому якусь перепону чи навпаки, певний бонус, який допомагає рухатись?

К.Г.: Напевно, це більше бонус. Все, що ти робиш, ти можеш оцінити, якщо не даєш волю емоціям. Коли ти більш-менш спокійний, то можеш дати оцінку своєму виступу, пісні, концерту. Я дослухаюся до себе. Інші люди допомагають з критикою чи порадами, але я розумію, що інколи не потрібно всіх слухати. Всередині тебе є більш точні знання. Ти можеш більше собі допомогти, якщо будеш чесним із собою. Люди можуть тобі допомогти, можливо, вони бачать якісь речі зі сторони краще. Але куди рухатись, який напрямок обирати – у цьому я слухаю себе. Якщо слухати всіх, то ні до чого не дійдеш. Має бути внутрішній стержень, який не дається просто так. Це постійна робота над собою.

KML: Що тебе надихає останнім часом?

Мене завжди надихають подорожі закордон, прогулянки Києвом, естетична насолода містом. Мені потрібен зв’язок із землею. Надихають люди, які роблять щось цікаве, музичні колективи, яким вдається відійти від стереотипів, якось по-іншому відкривати музику.

KML: Які це колективи?

К.Г.: Мені подобається Asbjørn з Данії, і те, як він відчуває музику. Нещодавно відкрила для себе Bonobo. Його треки – ідеальний світ, де все досконало складається.

Мені взагалі останнім часом подобається життя. Воно ідеальне насправді, а ми, люди, зі своїми думками, настроями, надаємо негативним фактам почуттів. Саме тому вони можуть нас вбити, принизити. Мені подобається це змінювати. Подумавши негативно, намагаєшся знайти спосіб, аби ця думка змінилася. Мені здається, якщо люди будуть так мислити, вони не будуть старіти. Старість – це досвід, але намагання зробити більше, якось по-іншому подивитись на ситуацію підіймають людину на духовний рівень. І це захоплює. Захоплює і те, коли люди займаються тим, що їм подобається. Хотілося б, щоб ми всі так робили.

KML: Є концерт, який запамятався найбільше?

К.Г.: Найбільше запам’ятався перший концерт – у Черкасах у 2008 році, коли ми тільки починали. Це було перше знайомство з публікою. Все було так потужно!

Мені подобаються концерти, на яких я не очікую на реакцію публіки. Ти виходиш і відчуваєш, що вона просто тебе зносить. Адреналін зашкалює. І тут вже інший момент – впоратись із цим адреналіном. Може здаватися, що все дуже добре, і ти втрачаєш контроль. Але такі концерти мені подобаються. Так само було і в Лондоні, до речі. Прикольно те, що ти виходиш на сцену, де тебе ніхто не знає, але тобі так кричать, ніби ти зірка.

KML: А чому так відбувається?

К.Г.: Вони відкритіші за нас. У них немає безглуздої конкуренції. Вони одразу дають виконавцю аванс. Ти ще не зіграв жодної ноти, але ж ти вийшов на сцену – і це клас! У них немає скептицизму.

У нас на концертах є “інтуїтивні” лідери. Не всі люди мають свою думку. І не помічають те, що треба помічати. Якщо сказали, що кльово – значить кльово. У мене нема ніяких образ, просто такі спостереження.

KML: Є якісь очікування від концерту 17 травня?

К.Г.: Я максимально хочу відкрити себе. У цей концерт я вкладаю багато свого бачення, своєї роботи, думок. Продумую естетичні деталі. Для мене основним є, щоб це вийшло якісно. Зараз такий момент, коли я сама собі буду робити оцінку. Якщо я зможу створити потрібну атмосферу, то сама собі поставлю плюсик. Але, звичайно, я не буду зупинятись, тому що у досконалості немає межі.

Над очікуваннями від публіки я поки що не замислювалася. Звичайно, хотілося б, щоб все сподобалось. Просто, якщо все вийде, ми побачимо реакцію на те, як я бачу світ, як я відчуваю його. Якою вона буде – не знаю. Хочеться, щоб цей концерт хоч якось змінив людей на краще. Я естет, тому люблю усе, що народжує в людині гарні відчуття, захоплення. Мені подобається такий стан по життю. І мені б хотілося, щоб люди зрозуміли мою естетику.

Текст підготувала Каріна Потіха